Дилема про те, що краще, Тосол чи антифриз, досі не полишає допитливі уми відомих експертів найбільших гаражних кооперативів. Але найстрашніше, що тотальною технічною безграмотністю користуються шахраї, спекулюючи на відомих торгових марках. Наша публіка надзвичайно схильна до впливу громадської думки. Ментальність така. Ми не їздимо в булочну на таксі, ми боїмося всього нового і того, чого зрозуміти не можемо. Цими рідкісними ментальними якостями дуже вміло користуються недобросовісні торговці сурогатними рідинами для автомобілів.
Тосол, який знають всі
Популярність цієї рідини серед автомобілістів може змагатися з популярністю кіркорова серед сорокарічних незаміжніх недорозвинутих дам. Шарлатанам це тільки на руку. Щоб змусити довірливого автомобіліста купити Тосол, достатньо поставити на прилавок пляшку з-під мінералки з синьою рідиною, наліпити нову наліпку і встановити меншу ціну.
Успіх для спекулянта гарантований, а бідолаха водій заливає в розширювальний бачок невідомий науці склад непередбачуваної дії. На жаль, це реальність. Усі біди — від нестачі знань. Тому давайте раз і назавжди з’ясуємо — що краще, тосол чи антифриз, чим вони відрізняються, чи варто спокушатися дешевими ОР і яка ціна довірливості та недалекоглядності.
Хто випускає антифриз Тосол, що це таке
Тосол — ім’я загальне. Це марка старого радянського антифризу, але досі водії, які навіть не нюхали радянського бензину, вперто продовжують називати всі охолоджувальні рідини тосолом.
Тосол — це не окрема група антифризів і тим більше не торгова марка. Назва “Тосол” не зареєстрована в жодному реєстрі.
Кожен охочий може зафарбувати синькою водопровідну воду, написати на етикетці “Тосол” або “Тосол+”, “Тосол Екстра”, “Тосол Полярник” і подібні дурниці й успішно продавати. При цьому ніхто не зможе пред’явити йому жодних претензій.
Випускати його може будь-яка підпільна “лабораторія”, що має доступ до водопровідної води, синьки та пункту приймання пластикової тари. І це сумно, тому що іноді страждають недосвідчені автомобілісти, потрапляючи на чималі суми за ремонт і відновлення двигунів.
Справжній Тосол та 1000 підробок
Surrogatus, це латинське слово в буквальному перекладі означає “той, хто зайняв місце”, і сотні виробників сьогодні випускають сурогати Тосолу. На 2018 рік на ринках України, рф, Білорусі та країн Кавказу можна виявити понад дві сотні видів синьої рідини з етикеткою Тосол.
Довірливий покупець може подумати, що це і є “той самий”, який випускали в СРСР і був практично єдиною незамерзаючою рідиною, яку можна було купити в тій великій і могутній країні. Проте його продовжують випускати донині.
На росії є навіть така собі “Асоціація виробників Тосола”. Смішно звучить, але це правда. Радянську рідину випускали під суворим державним контролем, з дотриманням усіх мислимих технічних умов і стандартів того часу.
Під нього навіть був прописаний спеціальний стандарт, ГОСТ 28-084-89 1989 року. Зізнаємося, рідина була непогана.
Вона могла нормально відпрацювати близько 60 000 км пробігу або два роки в середньому, але це стосувалося виключно радянських автомобілів. Потрап той Тосол у систему охолодження Форд Фокус 2007 року випуску, і капіталки мотора не уникнути.
Правильна назва складу – Тосол-А40 і він має доволі цікаву історію.
Історія виникнення Тосолу і до чого тут італійці
У середині минулого століття всі автомобілісти великої і могутньої країни совєтов користувалися двома видами охолоджувальної рідини. Більш просунуті використовували воду з крана, інші користувалися водою з річок, озер, колодязів, калюж та інших водних ресурсів великої держави.
Так і жили. Ні, антифризи, звичайно, теоретично були. Називалися вони Антифриз М40 і Антифриз М60, їх розробили в 50-х роках, і використовували тільки в моторах спецтранспорту в столицях. Простим смертним вони були недоступні.
Купити такий антифриз було неможливо, та й не дуже хотілося. Тому що у нього була одна неприємна властивість — він швидко викликав корозію внутрішніх стінок водяної сорочки охолодження, був схильний до спінювання і сприяв утворенню повітряних пробок.
Навіть водії відомчих номенклатурних гаражів його остерігалися. Простіше було зливати воду щовечора, вішати на лобове скло табличку “Вода злита” і готуватися до наступного трудового дня на благо партії та уряду.
Можливо, що й до 91-го року ми заливали б воду, якби не італійці. Наприкінці 60-х НАМИ почав випробування італійського задньопривідного автомобіля Fiat 124, який згодом став Жигулями. Коли справа дійшла до експлуатаційних рідин, в італійців почалася паніка з приводу якості партійного антифризу.
Вони ні в яку не хотіли заливати цей шмурдяк у свій двигун і сказали, що знімають із себе будь-яку відповідальність за ресурс уже на той момент купленого 1200-кубового верхньоклапанного двигуна. Принаймні доти, доки їм не нададуть притомну охолоджувальну рідину. І тут же запропонували купити патент на італійський антифриз Parаflue.
Присоромлена радянська сторона сказала рішуче “ні” буржуазним криходерам. Валюта в партійній скарбниці й так добігала кінця, тому італійцям було запропоновано почекати 30 днів. А наступного ранку в кабінеті директора відомчого Інституту органічної хімії і технологій (Гос НИИОХТ) пролунав телефонний дзвінок.
Дзвонили згори. Говорили суворо і по ділу, переконливим тоном, що не терпить заперечень. Дуже просили догодити розпещеним італійцям і придумати щось схоже на антифриз Parаflue. Причому в авральні терміни.
І ось, рівно через 30 днів, перед італійцями стояла пляшка з синьою рідиною і з дивним написом Тосол А40. Назвали знамениту рідину на честь відділу Технологій Органічного Синтезу, а закінчення “ол” приліпили для переконливості.
Усі речовини, що містять спирти, закінчуються саме на “ол”. Італійці скривилися, але рідину все-таки прийняли. Тим паче, що вона не спричиняла корозії ніжних алюмінієвих блоків і головок, майже не пінилася під час роботи і показала допустимі граничні температури закипання і замерзання.
Буржуї і комуністи вдарили по руках і запустили у виробництво новий антифриз, якому судилося стати єдиним у тій країні на наступні 40 років.
Чи можна заливати Тосол сьогодні?
Ні. Ні в якому разі, якщо ми любимо свою машину. Асортимент антифризів настільки великий, що Тосол, навіть виготовлений за найсуворішою технологією 1970 року, ніяк не вписується у вимоги до сучасних рідин.
Справа ось у чому. ГОСТи, за якими розробляли Тосол А40 і А60, розроблено в 1971 році, їх коригували в 1983-му, а останні поправки, як ми вже говорили, було внесено в 1989 році.
Крім того, застаріла рідина утворюватиме силікатні відкладення в каналах, знищуватиме крильчатки помп кавітаційними процесами, кавітація в змозі вбити найміцніші метали, і ось кілька фотодоказів цьому.
Що у підсумку. Бувай, Тосол
Якщо ми не хочемо робити капіталку через півтора року експлуатації, якщо ми любимо свою машину, якщо ми хоч трохи розуміємося на експлуатаційних рідинах, нас ніщо не змусить купити Тосол, тим більше для свіжого автомобіля.
І на це є кілька причин, які резюмуватимуть другу частину інструкції з вибору антифризу:
- Тосол не відповідає жодному із сучасних стандартів.
- Сучасні виробники Тосола не хочуть, та й не можуть виконати вимоги виробників двигунів, тому вкрай рідко отримують допуски. Так, його можна зустріти серед рекомендованих тим же КамАЗом рідин. Але знаючи специфіку отримання дозвільних документів на росії, сподіватися на якісну ОР не доводиться.
- Основна маса тосолів на ринку — водопровідна вода з фарбою кольору індиго, якою стиляги в 70-ті фарбували джинси.
- Заощадивши на купівлі хорошого антифризу, ми прирікаємо свій двигун на муки вічні до капітального ремонту.
І головне, перед тим як вибрати антифриз, необхідно ретельно вивчити сервісну книжку і допуски виробника. Нова рідина має повністю відповідати вимогам заводу-виготовлювача, а бренд можна підібрати на свій розсуд.